Протестанти Сумщини у період становлення тоталітарного режиму (20-40-ті роки)

20-ті роки були сприятливі для євангелізаційного руху як в Україні, так і в нашому краї. Згідно з відомостями, одержаними від колишнього старшого пресвітера церков ЄХБ по Сумській області Кібенка В.Л., саме в цей період (1921-1927 рр.) виникли і почали діяти нові громади ЄХБ в селах Воропаї, Волошнівка, Коровинці, Кучеровка, Марчихина Буда, Недригайлів, Хоменці та інших.

Станом на 1.01.1930 р. на території області діяло 106 релігійних громад євангельських християн-баптистів і хрис­тиян віри євангельської (п’ятидесятників).

Здавалось, релігійне життя нарешті стає вільним, без гонінь і переслідувань. У людей зажевріла надія. Зажевріла та й згасла, бо з 1927 р. почались державні акції проти релігій­ного життя народу. У 1928 р. закрито журнал “Баптист Ук­раїни”. У 1929 р. спільна Постанова ВЦВК та РНК “Про релігійні об’єднання” звела релігійну свободу нанівець.

З цього часу Сталінський тоталітарний режим відкрито розпочав багаторічні переслідування Церкви і віруючих.

Богоборча політика держави (читай — війна з церквою) велася в трьох основних напрямах: переслідування і фізичні репресії проти священнослужителів і віруючих, розкольницька діяльність серед служителів церкви, знищення матеріальної бази Церкви (храмів, молитовних будинків тощо).

Згідно з офіційною статистикою, яка була опублікована з 1917 по 1922 рр. в радянській пресі, за рішенням так званих судів розстріляно 1 млн. 800 тис. чол., у тому числі 2 митро­полити, 28 архієпископів, 1404 священики. Досить сумна ця статистика і по Сумщині, де за віру в 30-40 роки були репресовані сотні священнослужителів і просто віруючих.

До утворення Сумської області в січні 1939 р. доля вірую­чих нашого краю пов’язана з долею релігійних громад Курсь­кої, Полтавської, Харківської і Чернігівської областей. Звідси брак першоджерел, що не дає змоги показати, скільки на­справді розстріляно, замучено на нашій землі за віру.

Тяжким ударом для протестантських організацій області став арешт відомого євангеліста Івана Веніаміновича Каргеля, який від серпня 1920 року за пропозицією І.С. Прохано­ва проповідував у громаді ЄХБ с. Миколаївка (тепер смт. на Білопільщині).

Тут він зблизився з Копликом Архипом Семеновичем, який ще за царських часів був покараний за проповідь Євангелія, відбував термін у Харківській тюрмі і звільнився лише після революційних подій 1917 р.

У 1920 р. у Миколаївці І.В. Каргель провів 1,5-місячні, а у 1923 р. — 2-х місячні курси, на яких навчалось 55 чол. з усієї Сумщини. Важливо зазначити, що на курсах викладались догматика, гомілетика, тлумачення “Об’явлення Іоана Бого­слова” тощо.

Через деякий час Іван Веніамінович був змушений пере­їхати до с. Токарі-Бережки, де продовжував свою євангель­сько-проповідницьку діяльність.

Трагічно склалась доля його сім’ї. У 1936 р. були заа­рештовані дочки Єлизавета й Марія, котрі більше 10 років перебували в тюрмах і засланні до Сибіру.

У 1937 р. у 88-річному віці був заарештований і ув’язне­ний в Сумську тюрму І. В. Каргель. Щоправда, з часом звільне­ний за станом здоров’я і невдовзі помер. Похований Іван Веніамінович на міському кладовищі м. Лебедина.

Третя дочка — Олена Іванівна, що приїхала з Ленінграда доглядати за хворим батьком, 5 грудня 1937 р. була заареш­тована і, за звинуваченням в контрреволюційній агітації рішен­ням особливої трійки УНКВС Харківської області засуджена до вищої міри покарання — розстрілу. Вирок був виконаний в м. Суми 16 січня 1938 року.

Знайомство в обласному архіві з сотнями документів реп­ресованих у 30-60-ті роки священнослужителів свідчить про груповий характер арештів і знищення віруючих, особливо протестантів, яких репресували цілими громадами.

У квітні 1938 р. за звинуваченням у контрреволюційній та підпільній сектантській діяльності була майже повністю роз­стріляна громада євангельських християн-баптистів (ЄХБ) с. Бранцівка Краснопільського району.

За рішенням особливої трійки були знищені Лазаренко Юхим Володимирович, Лазаренко Панько Васильович, Лазаренко Григорій Васильович, Макаренко Панас Трохимович, Забара Кузьма Петрович, Свинаренко Семен Вікторович, Максименко Федір Васильович.

Як показало знайомство з архівними документами, у слідчих справах не було жодного доказу, який би підтверджував антирадянську діяльність цих людей.

Абсурдним було звинувачення громади в “нелегальній” діяльності. Вона існувала цілком легально, оскільки була за­реєстрована у відповідних органах державної влади. При бажанні це було дуже просто з’ясувати. Також установлено, що під час розгляду цієї справи мали місце факти незакон­них методів ведення слідства.

У жовтні 1937 р. рішенням Трійки УНКВС засуджені Святуха С. Д. — пресвітер Тростянецької громади ЄХБ — до роз­стрілу, Білокопитов М. І. — член цієї громади — до 10 років карних таборів.

Арешти набули неймовірних масштабів. Наприкінці 1937 р. була заарештована група ЄХБ с. Кіндратівка Сумсько­го району. Звинувачення абсурдне — “контрреволюційна кур­кульська група, яка виступала проти колективізації”. Архівні документи, якими тоді керувалось так зване слідство, свідчать про інше — це були середняки і бідняки, котрі у 1930 р. вступили до колгоспу. Не дивлячись на це, керівники групи: Применко Василь Йосипович, Лесниченко Костянтин Івано­вич та Лесниченко Сергій Іванович були засуджені до ви­щої міри покарання і на початку 1938 р. розстріляні.

Ще 5 членів церкви ЄХБ м. Суми були репресовані у жовтні 1940 року: Лебідь П. М. — засуджений до розстрілу, Прийменко О. П. — засуджений до розстрілу, Безверхий О. А. — засуджений на 10 років, Карпенко Г. І. — засуджений на 7 років, Мартим’янов Т. Т. — засуджений на 7 років.

У березні 1941 р. заарештовано ще 10 членів цієї грома­ди, в т. ч. 5 жінок: Верба Єфросинія Юхимівна, Горун Тетяна Кирилівна, Дубровенко Олександра Григорівна, Корнієнко Уляна Іванівна, Чернишова Марія Семенівна, Артеменко Володимир Харитонович, Бурмака Петро Дмитрович, Безверхий Григорій Митрофанович, Максячко Олексій Андрійович, Савенко Олексій Андрійович.

Всі вони були заарештовані і покарані як члени антирадянської сектантської релігійної організації “Євангельські християни” по звинуваченню в контрреволюційній антирадянській агітації. (Архів УСБУ, П-12505). Як було установлено пізніше, ніякої антирадянської контр­революційної діяльності ці віруючі не проводили.

Така ж доля спіткала і служителів церкви ЄХБ Петра Суховлєва із Глухова, Гаврила Безпального із Ромен, Микиту Безкоровайного із с. Куличка, Шумила Ємельяна Никифоро­вича із с. Великі Луки Лебединського району та багатьох інших.

Час від часу до місцевих органів влади надходили розпо­рядження ЦК ВКП(б), радянського уряду та їх структур щодо заборони будь-якої діяльності, спроможної нагадати людям про їх віру, давні християнські традиції тощо. Становище церкви дедалі ускладнювалось.

Починаючи з 1933 р. релігійні організації були проголо­шені “агентами фашизму”, що стало моральним обґрунтуванням масового закриття православних храмів та протес­тантських молитовних будинків. Посилився адміністратив­ний тиск на віруючих. Тих, хто суперечив свавіллю можно­владців, називали “ворогами народу”.

Гігантська каральна машина працювала на всю потужність, нищила інколи за рішенням т. зв. судів, інколи без всякого суду сотні тисяч ні в чому не повинних людей, у т. ч. керів­ників релігійних організацій і просто віруючих. Такі деякі події релігійного життя області в трагічні 30-40 роки, напередодні другої світової і Великої Вітчизняної війни.