Після смерті Й. Сталіна (1953 р.) наступає жорстка політика у державно-церковних відносинах. Якщо Сталіну для визначення і проведення політики в “релігійному житті” не потрібні були “санкції”, дозвіл партійних органів, і він діяв на свій розсуд, то, починаючи з 1954 р. питання державно-церковних відносин поступово перейшли в сферу партійної діяльності. Це і визначило антицерковну кампанію кінця 50-х — початку 60-х років.
М. С. Хрущов, який у 1953 р. став першим секретарем ЦК КПРС, вважав сталінський “лібералізм” по відношенню до церкви відходом від марксизму-ленінізму. Оскільки було оголошено про побудову комунізму ще при житті нинішнього покоління (до 1980 року), то для релігії, звичайно, місця там не залишалось. Почалось свого роду змагання за показниками: зняття громад з реєстрації, закриття і знищення храмів та молитовних будинків. Документи свідчать, наскільки безцеремонно це робилось.
Так, 20 червня 1961 року на ім’я уповноваженого Ради Міністрів України у справах релігійних культів І. Лиходія надійшла заява від пресвітера Роменської громади ЄХБ Гришка М. К.:
“Рішенням народного суду від 15.06.61 у нас забрали і передали державі наш молитовний будинок, куплений громадою у 1945 р. Протягом 15 років ми здійснювали поточні та капітальні ремонти, сплачували всі податки.
Просимо Вашого сприяння поверненню Роменською міською радою молитовного будинку громаді”.
Під підписом пресвітера позначка уповноваженого:
«Заявникові дане роз’яснення через старшого пресвітера, що міська рада це прохання відхилила. Запропоновано знайти нове приміщення на правах оренди». 27.06.1961 р.
Нерідко богослужіння проводились у приватних будинках віруючих.
Другим напрямком боротьби тоталітарного режиму з релігією стала розкольницька діяльність серед керівників і віруючих протестантських релігійних організацій з метою підірвати Церкву зсередини. Під впливом тиску державних органів на церкву Всесоюзна Рада ЄХБ у грудні 1959 р. прийняла помилкове “Положення про Всесоюзну Раду ЄХБ” та “Інструктивний лист старшим пресвітерам” областей, які серйозно обмежили діяльність їх релігійних організацій: не допускались на молитовні збори діти, зведено до мінімуму хрещення молоді і т. д.
Звичайно, це не могло не викликати обурення віруючих. Саме завдяки цим документам братство ЄХБ на Україні розділилось на реєстрових і нереєстрових. Останні перейшли на нелегальний стан, а для керівництва діяльністю своїх громад в 1965 р. на Всесоюзній нараді обрали Раду Церков (РЦ ЄХБ). Її очолив Г. К. Крючков.
Духовне керівництво релігійними громадами ЄХБ в ці роки здійснювали: А. Л. Андреєв (1944-1966), М. І. Мельников (1966-1974), Я. К. Духонченко (1974-1993).
Протест проти згаданого “Положення…” та “Інструктивного листа”… був такий сильний, що вже в 1963 р. їх було скасовано, а згодом керівництво ВРЄХБ публічно покаялось у своїх помилках. Але це не врятувало євангельських християн-баптистів від розколу.
Відлуння докотилось і до Сумщини. У 1963 р. під впливом діяльності т. зв. “прокоф’євців” (представників РЦЄХБ) розпалась громада ЄХБ в смт. Середина-Буда. Нелади, суперечки, непорозуміння відчувались і в інших громадах.
1961-1964 роки були тяжким періодом для християн. Продовжувались переслідування і всілякі утиски. Відомо багато випадків необґрунтованого притягнення віруючих до кримінальної відповідальності. Часто судили за приналежність до сектантів або згідно з Указом про тунеядців. Нерідко віруючі потрапляли до в’язниці за те, що їх діти відвідували богослужіння і виховувались в релігійному дусі.
До речі, саме в роки масованої антирелігійної пропаганди російський письменник О. Солженіцин створив позитивний образ християнина-баптиста у повісті “Один день Івана Денисовича”, надрукованій у 1962 році.
З 1961 по 1964 рік тільки в нашій області були засуджені за релігійну діяльність, яка не мала кримінального характеру, євангельські християни-баптисти Зікунов М. Є. і Наливайко Я. М. із Середино-Будського та Солошенко Я. Я. із Лебединського районів.
Так звана хрущовська “відлига” в релігійному житті була досить сувора, але не набагато кращим було двадцятиліття брежнєвського застою (1964-1983 рр.) Звичайно, після жовтневого (1964 р.) Пленуму ЦК КПРС, на якому М. С. Хрущова змінив Л. І. Брежнєв, у значних верств населення, особливо віруючих, з’явився промінь надії про зміни на краще. Але він швидко згас, бо і брежнєвська команда продовжувала перебудову суспільства, в якому місця релігії не було. Тривала і далі кампанія по закриттю релігійних громад, знищенню храмів та молитовних будинків.
В центр доходила спотворена інформація про “досягнення” атеїстичної пропаганди, про масовий перехід віруючих на позиції матеріалістичного світогляду, про скорочення хрещень, релігійних обрядів одруження та поховань померлих. Однак навіть і спотворена інформація свідчить, що “досягнення” були більш на папері, а не в житті. В офіційній інформації уповноваженого у справах релігії по Сумській області знаходимо такі дані про хрещення дітей:
1978 рік — 199 осіб;
1980 рік — 152 особи;
1982 рік — 120 осіб;
1983 рік — 92 особи.
Але ж треба зазначити, що ці дані не є об’єктивні. Вони задовольняли вище партійне керівництво і насторожували керівників релігійних організацій. Духовенство приховувано правдиві дані про кількість хрещень, вінчань, тощо. Протестантські пресвітери не вносили до списків громади віруючих з вищою освітою, студентів і всіх тих, хто побоювався тратити роботу чи посаду. Тому не дивно, що кількість віруючих в громадах ЄХБ в ці роки в області майже не змінювалась. А саме: в 1976 р. — 3392 чол. в 1978 р. — 3348 чол. в 1980 р. — 3318 чол.
Цікаво, що ті, хто писав ці цифри і ті, хто читав, добре знали про їх недостовірність. Виникло суттєве протиріччя між реальною релігійною ситуацією і тією, яка жила в офіційних звітах.
На превеликий жаль, і в ці роки не припинились переслідування віруючих. Нова хвиля репресій докотилась до Сумщини.
У 1966-1971 роках за активну релігійну діяльність в області було засуджено 13 чоловік, в їх числі: служителі релігійних громад РЦ ЄХБ Чайка Б. А., Коплик М. І., Петренко А. О., Нечай М. П., Шепіль О. О., Сасін В. П., та інші.
Звичайно, це не могло не викликати обурення віруючих. 20 травня 1969 р. у відділі листів ЦК КПРС за № 77914 була зареєстрована заява євангельських християн-баптистів Сумської області на ім’я Генерального секретаря ЦК КПРС Л. І. Брежнєва та Голови Ради Міністрів СРСР О. М. Косигіна.
Отже, свідчать документи:
“Мы, евангельские христиане, проживающие в УССР, Сумской области, вынуждены обратиться к Вам со следующим:
…Мы, живя в самой гуманной стране мира, где царят справедливые законы, испытываем с нашими братьями и сестрами всей страны поругание, тюрьмы, штрафы, угрозы со стороны местных властей по единственной причине, что мы не согласны изменить своему Господу и стать на преступный путь атеизма…
В нашей области с 1961 по 1969 год было осуждено четверо наших братьев, из которых двое продолжают отбывать срок. Очень много штрафов, постоянные угрозы, перепись на собраниях, обыски…
Такого беззакония не знает целый мир. Мы просим дать ответ на наше заявление не новыми репрессиями…, а освобождением всех наших единоверцев с мест лишения свободы…
Только таким путем мы можем отрегулировать нормальные отношения с вашей и нашей стороны”.
Під цією заявою стоять підписи 144 віруючих. Проте переслідування продовжувались до 1988 року.
У найбільш складному і скрутному стані знаходились віруючі незареєстрованих релігійних громад, які у зв’язку з цим були позбавлені права збиратись на богослужіння.
Не зменшувалась релігійність і від заборони вчителям і молоді відзначати релігійні свята: Великдень, Різдво Христове та інші, хоча юнаків і дівчат за це виключали з комсомолу, а їх батьків та вчителів — з партії.
Певні труднощі виникали під час похоронів. Як свідчать архівні документи, керівники релігійних громад підлягали штрафу навіть за “незаконний спів псалмів під час похоронної процесії”.
Перебудова і демократизація, що почались з 1985 року у Радянському Союзі з ініціативи М. С. Горбачова, позитивно вплинули на державно-церковні відносини та на релігійне життя. Але перші три роки цієї перебудови ще несли на собі досить сильний вплив войовничо-атеїстичної політики урядових структур.
Переломним моментом у державно-церковних відносинах стало святкування 1000-ліття хрещення Київської Русі. Урочисто воно пройшло в Сумах, Глухові, Ромнах, Лебедині, в інших містах і селах області.
Тут доцільно зазначити, що в 60-90 рр. обов’язки старшого пресвітера ЄХБ в області виконували: Ф. І. Применко (1964-1969), Г. І. Павленко (1970-1977), В. Л. Кібенко (1977- 1995).
З того часу, коли Україна стала незалежною самостійною державою, коли розпочались активні процеси духовного і національного відродження, в релігійному житті і державно-церковних відносинах наступив новий період.