Зміни у релігійно-церковному житті в Україні, які сталися після проголошення незалежності, свідчать, що 70-річний атеїстичний режим так і не зміг зруйнувати традиційного віровизнання українського народу, який залишився глибоко релігійним. Релігійна свобода стала фактом.
Так закінчився період гонінь і репресій тоталітарного режиму проти Церкви, період, який відрізнявся особливою жорстокістю і розмахом. Знадобилось більше 50 років, щоб зрозуміти абсурдність звинувачень і знищення людей за їх віру і світогляд.
Демократичні зміни в нашому суспільстві відкрили широкі можливості для активізації релігійного життя. У період з 1991 по 1999 роки відбулися суттєві зміни в структурі і мережі релігійних організацій області. Насамперед зросла кількість релігійних конфесій, напрямів та громад, з’явилися нові, нетрадиційні релігії.
Серед протестантських організацій найбільш чисельною залишилась мережа громад ЄХБ, яких на початок 2000 р. було 64. Обласне об’єднання церков ЄХБ з 1995 р. очолював Марченко О. О., а з 1997 р. — Савченко В. П. Тоді ж, в кінці 1996 р., було прийнято рішення про відкриття в Сумах біблійного коледжу, першим директором якого став Нечай В. П.
Ще одна вагома зміна — в будівництві нових молитовних будинків.
У період з 1991 до кінця 1999 року люди, як кажуть, самотужки, не шкодуючи коштів і сил, побудували 9 молитовних будинків церкви ЄХБ.
Справжньою окрасою обласного центру стали духовні храми церков “Світло Євангелії” та “Добра Новина”.
За період з 1991 по 1999 рр. область за запрошенням керівників релігійних громад відвідало 130 закордонних місіонерських груп загальною чисельністю 970 чоловік. Це значною мірою сприяло активізації благодійницької діяльності протестантських релігійних організацій.
Починаючи з 1997 р. щорічно влітку з ініціативи обласного об’єднання церков ЄХБ за участю місіонерів із США в Сумах і Лебедині працювали табори відпочинку дітей шкільного віку.
Необхідно також зазначити, що закордонні місіонери сприяли будівництву молитовних будинків ЄХБ в містах Суми, Шостка та Конотоп.
Значним кроком у налагодженні державно-церковних стосунків стало прийняття у 1992 р. Закону України “Про альтернативну (невійськову) службу”. Це була ознака часу, свідчення розуміння державою духовних проблем віруючих людей, їх давньої мрії беззастережно служити Господу.
У перші роки дії закону понад 100 віруючих юнаків скористалися можливістю замінити виконання військового обов’язку альтернативною (невійськовою) службою на державних підприємствах, установах соціального забезпечення, охорони здоров’я, а також у сфері комунального та сільського господарства області.
Ще зовсім недавно за відмову служити в армії через релігійні переконання їх віддавали до суду. Тепер цю моральну й правову проблему знято.
Отже, історія перших років незалежності України дала нам чимало доказів і прикладів того, що державно-церковні відносини в цей період вийшли на новий рівень. Може, і не все так робилось, як хотілось, але, без сумніву, у цьому відношенні зроблено не просто крок вперед, а широкий прорив.
Протестантські церкви отримали довгоочікувану можливість для свого відродження. Державні структурні підрозділи, особливо на обласному рівні, з розумінням ставилися до їх проблем: майнових, міжконфесійних, а також питань, пов’язаних з альтернативною (невійськовою) службою, міжнародними зв’язками тощо.
Людство вступило у третє тисячоліття. Закінчилась ціла епоха в історії протестантської Церкви, але її тріумфальна хода триває. Перед Церквою відкриваються нові перспективи, але виникають і нові проблеми – проблеми зростання. Потрібно діяти, невпинно працювати і пам’ятати вираз ап. Павла: “Поки маємо час, робімо добро всім”. (Біблія, Гал. 6:10).