Шлюб та сім’я
Ми віримо, що шлюб встановлений Богом, є союзом між чоловіком та жінкою (Бут. 2:18, 24) з метою:
• взаємної допомоги та підтримки (Бут. 2:18; Еккл. 4:9);
• продовження людського роду (Бут. 1:28).
Ми сповідуємо, що дошлюбні статеві стосунки є гріхом і засуджуються словом Божим (Євр. 13:4; 12:16; 1Сол. 4:3-5). Згідно з Божою постановою, відроджені віруючі одружуються тільки в Господі (1Кор. 7:39; 2Кор. 6:14). Згідно з Писанням, чоловік може мати одну дружину, а жінка – одного чоловіка (Матв. 19:4-6; 1Кор. 6:16; 7:2). У разі смерті одного з подружжя Боже слово не забороняє іншому, що залишився, одружитися (1Кор. 7:39; Рим. 7:2-3).
Шлюбний союз між особами однієї статі є гріхом і заборонений, згідно з Писанням (Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10).
Ми віримо, що Господь наказує одруженим не розлучатися (1Кор. 7:10-13; Матв. 19:6; Мар. 10:11-12). Боже слово дозволяє розлучення тільки через перелюб (Мар. 5:32; Матв. 19:9).
Шлюб є встановленням Божим та громадським, тому має отримувати подвійне підтвердження. Перше полягає в освяченні Божим словом і молитвою (Мар. 10:6-9; Ів. 2:1-2; Кол. 3:17; 1Тим. 4:3-5), а друге здійснюється державними законами (1Пет. 2:13).
Ми сповідуємо, що діти в сім’ї є дорогоцінним Божим даром (Пс. 126:3-5).
Батьки несуть відповідальність за виховання своїх дітей перед Богом та суспільством (Матв. 18:6; Єф. 6:4; 1Сол. 4:10-12).
Штучне переривання вагітності (аборт) сприймається як вбивство і засуджується як навмисний гріх (1Кор. 5:11; Пс. 138:13, 16).
Ми сповідуємо, що людина, яка навернулася до Бога, повинна привести свої шлюбні стосунки у відповідність до слова Божого, а саме:
• якщо він був розлучений до покаяння, повинен примиритися і по можливості відновити сім’ю (Матв. 3:8; Рим. 12:18);
• якщо до покаяння він перебував у повторному шлюбі, то не повинен розлучатися (1Кор. 7:12-17; 7:24);
• якщо перед покаянням людина перебуває в незаконному шлюбі, вона повинна його узаконити (1Пет. 2:13).
Свобода християнина та свобода совісті
Ми сповідуємо, що свобода християнина є свободою від рабства гріха і смерті (Рим. 6:17-18, 22-23; Гал. 5:1; Ів. 5:24).
Ми віримо, що свобода християнина не є приводом догоджати тілу і прикривати зло, а також спокушати немічного у вірі (1Пет. 2:16; Гал. 5:13; 1Кор. 6:12; 8:9; 10:23-24). Тому ми:
• повністю утримуємося від вживання напоїв, що містять алкоголь, від куріння тютюну, вживання наркотиків та лихослів’я (1Кор. 3:16-17; 6:10; Гал. 5:19-21; Кол. 3:8);
• утримуємось від м’яса тварин, що були задушені, крові та ідольських жертв (Дії 15:29). Під ідольськими жертвами ми розуміємо все, над чим було здійснено заклинання, шепотіння, будь-яке ворожіння та гадання;
• в одязі ми дотримуємося євангельського принципу: «як личить святим», що відповідає прийнятим стандартам та культурним нормам одягу місцевості, де проживає християнин (1Тим. 2:9-10; Титу 2:3).
Під свободою совісті ми розуміємо свободу християнина робити вибір (Ів. 6:67).
Ми віримо, що ніхто не має права примушувати людину вірити або не вірити в Бога, виконувати або не виконувати Його волю, служити Богу або не служити Йому (Дії 4:18-20; Фил. 3:7; 1Пет. 5:1-3; 2Кор. 9:7), і на цій підставі ми не практикуємо хрещення немовлят
Ставлення до держави та громадські обов’язки
Ми віримо, що «немає влади, як не від Бога», вона встановлена для захисту добрих і покарання злих (Рим. 13:1-2).
Ми віримо, що Церква Христа не від цього світу (Ів. 18:36). Церква, сповідуючи своїм Главою Христа, не може і не повинна бути під керівництвом світської влади; тим більше вона не може і не повинна сама мати світську владу і не може діяти в її дусі та її методами (Матв. 20:25-28; Лук. 12:13-14).
Ми визнаємо, що Господь наказує нам молитися за правителів, щоб на землі був мир і правосуддя (Єр. 29:7; 1Тим. 2:1-3; Лук. 3:12-14).
Ми сповідуємо, що християнин має бути зразковим громадянином своєї країни і підкорятися владі «не тільки ради страху кари, але й ради сумління» (Рим. 13:5-7; 1Пет. 2:13-17). Якщо вимоги влади обмежують свободу виконання Божих наказів, ми залишаємо за собою право чинити так, як навчає нас Боже слово (Матв. 22:21; Дії 5:29).
Ми сповідуємо, що християни як громадяни можуть брати участь в уряді, у виборчих органах та громадських організаціях, якщо їхня діяльність не розходиться з принципами Євангелії. Ця участь не повинна бути від імені церкви, вона є власною ініціативою певної особи (Рим. 16:23; Фил. 4:22).
Християнин та добрі вчинки
Ми сповідуємо, що християни зобов’язані через благочестиве життя і молитву сприяти пануванню добра, свободи і справедливості та миру для всіх людей (Рим. 12:17-21; 14:19; 1Кор. 7:21; Фил. 4:8; Євр. 12:14).
Ми віримо, що Бог створив людину для добрих справ, які є:
• висловленням подяки Богові за здійснений і подарований порятунок (1Кор. 10:31; Кол. 3:17);
• засобом для звіщання людям Божої любові (Матв. 5:16)
• ознакою живої віри (Як. 2:17).
Ми визнаємо, що християнин повинен працювати, створюючи корисне своїми руками (Єф. 4:28; 2Сол. 3:6-13). Сфера діяльності християнина – це справа його совісті, водночас вона не повинна містити насильства та обману (Лук. 3:12-14; Мих. 6:8; Мал. 3:5; Як. 5:4).